Тилове забезпечення військ

Cryptocurrency

setyanin — Wed, 27 Dec 2017 22:36:30 GMT

Российский спецназ в Крыму выдают особенности клеймения одежды и питание

setyanin — Wed, 05 Mar 2014 20:09:48 GMT

На сегодняшний день (5 марта 2014) российская сторона опровергает присутствие своих войск в Крыму, кроме дислокаций указанных в договоре по Черноморскому Флоту. Как Владимир Путин так и посол России при ЕС Владимир Чижов недавно заявил, что "никаких войск там (в Крыму) нет, во всяком случае, российских".

Официальный представитель Госдепартамента США Дженнифер Псаки в первых числах марта заявила, что не может подтвердить из независимых источников сообщения о российском вторжении в Крым. Все эти военнослужащие вооруженные до зубов и блокирующие украинские объекты военного назначения в Крыму, называются российскими пропагандистами силами самообороны Крыма.

Пресс-секретарь Путина Песков, заявил, что его шеф еще не решил вводить ли войска в Украину, после того как получил на это разрешение от Совета Федерации.

Кто же это? Кто эти так называемые самооборонцы, окающие и акающие в редких разговорах с местными или с военнослужащими Украины, которых они хотят насильно принудить к русскому миру. Они не имеют знаков различия, и не представляются, и всеми силами пытаются не раскрываться.

Первое доказательство нашли журналисты ТСН, им удалось сфотографировать такого «самооборонца» со спины где обнаружилась нашивка с именем и званием «гвардии рядовой Досанов А.М»

Дальше оказалось, что доблестный российский спецназ размещает как фотографии ВКонтакте, так и свой карьерный путь в Вооружённых Силах России. Ранее российские СМИ сообщали, что в конце февраля из Тольятти в Крым была направлена отдельная бригада спецназа ГРУ. Товарищ А.М. Досанов как видите служил в в/ч 12761 в войсках Особого Назначения Главного разведывательного управления. Сейчас же он служит в в/ч 21208 это 3-я отдельная гвардейская Варшавско-Берлинская Краснознамённая ордена Суворова III степени бригада специального назначения с местом дислокации в городе Тольятти Российской Федерации.

Следующий факт, это номера на бронеавтомобиле ГАЗ-2330 «Тигр» (на фото вверху), которые видны отчетливо, это черные военные номера ГРЗ 0293КТ регион 21, которые относятся к Северо-Кавказскому военному округу (СКВО) В Украине такие авто не используются.

Автомобиль с такими же номерами, был сфотографирован в мае прошлого года в России. Тут он с гвардейским знаком.

Ну и еще одно, уже косвенное доказательство, это банальный мусор, который бравые вояки Путина оставляют на крымской земле после себя.

Мусор оставленный на земле Крыма оккупантами Путина

Тем самым, эти факты доказывают, что Россия нарушила базовые соглашения о базировании Черноморского флота РФ в Крыму. Это явная агрессия России против Украины и ни что иное как наглое попрание международных договоров. И это доказывает, что российская военная машина активизировались в Крыму задолго до решения, принятого Советом Федерации.

Как сообщают различные источники за последние дни из России в Крым переброшено более 16000 бойцов войск специального назначения. Подразделения рассредоточены в разных районах Крыма и Севастополя.

Источник

Народно-визвольна армія Китаю (НВАК) запровадить "Інтернет Речей"

setyanin — Fri, 03 May 2013 07:37:09 GMT

Як повідомив сайт МО КНР 2.05.2013, Народно-визвольна армія Китаю (НВАК) починає будівництво "Інтернету Речей для технічних засобів, майна і ПММ" (The Internet of Things for quartermaster, materials and POL), про це говорили на науково-практичній конференції присвяченій системі квартирмейстерства, матеріального забезпечення і забезпечення пально-мастильними матеріалами в Департаменті логістики НВАК, яка відбулася 27 квітня 2013 року в місті Усі (Wúxī) провінції Цзянсу на сході Китаю.

Стало відомо, що у НВАК "Інтернет Речей для інтенданта" включатиме наступний зміст: систему управління відображенням, систему передачі даних, операційну систему, програмне забезпечення, яке відображає інформацію про експлуатацію, утилізацію, трансформацію устаткування і майна на основі ІТ-інфраструктури.

Згідно з планом, до 2016 року, в систему "Інтернет Речей" $CUT$Народно-визвольної армії будуть в основному підключені на усіх рівнях його тилові відомства (квартирмейстерське, матеріальне і ПММ) і різні постачальницькі організації, таким чином, буде реалізована більш точна підтримка і забезпечення військ.

При наявності "Інтернету Речей" увесь технологічний процес, від виготовлення продукції військового призначення та її складування й аж до доставки споживачеві, можна проконтролювати. Зчитування інформації з електронних міток, на відміну від зчитування штрих-коду, здійснюється автоматично. Виріб з міткою не треба підносити до сканера. Як тільки переміщуваний товар досягає тієї або іншої вузлової точки в транспортній мережі, він сам повідомляє про це. Після цього товар доставляється в потрібному напрямі по найкоротшому маршруту. Численні операції, які проводились "по-старому", майже вручну, зокрема ті, що вимагають величезного числа документів (описів, накладних і тому подібне), можуть бути гранично автоматизовані.

До 2020 року НВАК в основному завершить розгортання свого "Інтернету Речей" і він охоплюватиме такі професійні послуги, як закупівля технічних засобів, майна і ПММ, здійснення підтримки в реальному масштабі часу, відображення потреби військ, візуальний контроль наявності ресурсів, точний розподіл і регулювання процесів матеріально-технічного забезпечення.

Виникнення концепції "The Internet of Things" приписують до заслуг дослідницької лабораторії "Auto - ID Center", яка займалась проблематикою радіочастотної ідентифікації (фактично ця лабораторія разом з компанією EPCglobal є родоначальником RFID-технологии). Ця лабораторія була заснована в 1999 році і в подальшому була трансформована в дослідницьку групу "Auto-ID Labs", що базується зараз в Масачусетському Технологічному Інституті.

Ідея "Інтернету Речей" сама по собі дуже проста. Але реалізація цієї ідеї є порівняно складною справою. Уявіть собі, що в системі логістики усі матеріально-технічні засоби (наприклад, продовольство, обмундирування, взуття, запчастини, приладдя, озброєння, військова техніка і тому подібне) забезпечені мініатюрними ідентифікаційними пристроями RFID, які сигналізують про своє перебування в тому чи іншому місці. Повсякденне життя армії зазнає величезної трансформації, бо у минуле підуть крадіжки, дефіцит майна, його надвиробництво й інше, оскільки буде точно відомо що, в якому місці і скільки виробляється, зберігається і споживається. Якщо усі перелічені об'єкти (починаючи від серветок і закінчуючи літаками) будуть забезпечені мініатюрними радіомітками, то усі вони можуть ідентифікуватися і управлятися комп'ютерами так само як це зараз робиться людьми. Завдання адресації усіх таких радіоміток-об'єктів покладається на сімейство протоколів IP шостої версії (IPv6).

Таким чином, "Інтернет Речей" – це технологічна революція, яка є майбутнім обчислень і комунікацій, а її розвиток залежить від динамічних технічних інновацій в декількох важливих областях нанотехнологій і безпровідних сенсорів.

По-перше, для того, щоб приєднати навколишні повсякденні об'єкти і пристрої до великих логістичних баз даних і мереж – тобто до мережі мереж (Інтернету) - потрібна проста, непомітна і ефективна за витратами система ідентифікації елементів. Тільки в цьому випадку дані про речі можуть бути зібрані і оброблені. Таку можливість і необхідний функціонал надає технологія RFID (Radio-Frequency IDentification).

По-друге, користь від зібраних даних проявлятиметься тільки при можливості відстеження змін у фізичному статусі елементів, які описуються цими даними. Для цього використовуються різні види сенсорних технологій.

По-третє, вбудований в об'єкти "інтелект" може посилювати потужність мережі поширюючи можливості інформаційного процесингу до його периметра.

По-четверте, переваги в нанотехнологічній мініатюризації означають, що все більш і більш дрібні об'єкти отримають можливість комунікації і взаємодії між собою.

Тенденції та перспективи розвитку тилового забезпечення Збройних Сил України

setyanin — Sun, 13 Nov 2011 11:12:24 GMT

Всебічне і безперебійне тилове забезпечення військ (сил) є одним із основних умов успішного ведення операцій (бойових дій) Збройними Силами України, а керівництво цим процесом – важливим обов’язком командувачів, командирів, штабів, заступників з тилу, начальників родів військ і служб.

Зміни у способах підготовки і ведення сучасних операцій висувають виключно високі вимоги і створюють нові на відміну від минулих війн умови тилового забезпечення збройних сил. Для успішного розв’язання військами (силами) покладених завдань створюється система тилового забезпечення. Вона, як у мирний так і у воєнний час здійснює забезпечення $CUT$пально-мастильними матеріалами, продовольством, а також речове, автотранспортне, ветеринарне та технічне (по службах тилу) забезпечення військ (сил) і в межах визначених повноважень координує діяльність інших постачальних органів та структур, з’єднань (частин, підрозділів) стратегічного, оперативного і військового тилу.

У Збройних Силах України останні 10 років важлива роль у цьому відводилась системі матеріально-технічного забезпечення [1], розбудова якої на основі об'єднання систем технічного й тилового забезпечення, розпочалася ще на початку ХХ сторіччя згідно із вказівками Міністра оборони України. За основу був прийнятий світовий досвід, у більшості країн світу системи тилового і технічного забезпечення об’єднані в єдиний вид забезпечення – матеріально-технічний. Це їм дає можливість значно скоротити чисельний апарат управління різними видами забезпечення і що головне, більш оперативно вирішувати завдання по веденню операцій (бойових дій). На рисунку 1 показаний розподіл функцій управління і функцій забезпечення на початок 2007 року.

Рис.1. Розподіл функцій управління і функцій забезпечення на початок 2007 року [4]

Зокрема, директивою Міністра оборони України від 25.05.2004 р. № Д-15 ставились вказівки щодо здійснення поступового переходу до принципово нової системи матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил України та висувалась вимога щодо сумісності нової системи матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил України із системами логістики збройних сил держав-членів НАТО. Створення нової системи матеріально-технічного забезпечення планувалось здійснити шляхом інтеграції існуючих структур технічного, тилового та медичного забезпечення за територіальним принципом. Рисунок 2 показує, як саме планувалось перерозподілити функції управління і функцій забезпечення на кінець 2011 року.

Рис.2. Розподіл функцій управління і функцій забезпечення, що був запланований на кінець 2011 року [4]

Зараз системи тилового та технічного забезпечення функціонують відносно відокремлено одна від одної і медичне забезпечення існує як окремий вид забезпечення бойових дій. На жаль, створення єдиної та ефективної системи матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил України не було завершене через причини, пов'язані насамперед з об'єктивними труднощами її побудови. На процес створення системи значно вплинули чинники суб'єктивного характеру з яких виділялись два крайні погляди на цю проблему [1].

1. Під прикриттям кон'юнктурної тези "нам ніхто не загрожує" висловлювалась думка, що досить потужна система матеріально-технічного забезпечення в Збройних Силах України взагалі не потрібна. Відповідно до цієї тези, значну кількість функцій системи, зокрема постачання пально-мастильними матеріалами, продовольством, лазне-пральне обслуговування тощо можна передати цивільним (комерційним) організаціям, а решту - покласти на скорочені нині Центральний апарат Збройних Сил України та військові формування. Такі міркування певною мірою сприяли необґрунтованому скороченню сил і засобів технічного й тилового забезпечення в період 1995-2001 рр.

Різновидом цієї позиції була спроба створення та слідом за цим удосконалення системи матеріально-технічного забезпечення військ (сил) з використанням марних теоретизувань, не виправданого піднесення значущості пропонованих заходів і понять та видавання подібних пропозицій за щось нове й ефективне, хоча деякі з них використовувались і раніше, в процесі організації технічного й тилового забезпечення. Так почали з'являтися Центри забезпечення, територіальні Центри забезпечення, територіальний принцип забезпечення, стаціонарні й мобільні запаси матеріально-технічних засобів та ін., що, на думку ініціаторів створення таких систем технічного й тилового забезпечення, мало бути більш адаптованим до потреб військ (сил). І це в умовах, коли тривало невиправдане, на наш погляд, зменшення ресурсів, що виділялись на утримання та розвиток систем забезпечення.

Для прикладу, Державною програмою розвитку Збройних Сил України на 2006-2011 роки, затвердженою та введеною в дію Указом Президента України від 27.12.05 №1862-25т/2005, було передбачено напрями розвитку системи матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил України шляхом впровадження аутсорсингу з питань надання послуг цивільними підприємствами, фірмами і організаціями або державними підприємствами Міністерства оборони України. Особливо відчутний негативний вплив ці нововведення мали на продовольче забезпечення військ. Зокрема, з організаційно-штатної структури підрозділів військового тилу були виключені і скорочені посади кухарів, начальників продовольчих складів, начальників їдалень. Військовий тил, таким чином, позбувся ключових посад які визначають бойову готовність і бойову здатність кожного з’єднання (військової частини). З часом стала очевидною недоцільність прийнятого рішення і зараз у військовій ланці тилу намічено ряд заходів, що частково дозволять покращити ситуацію. Ці заходи спрямовані на відновлення і укомплектування у підрозділах тилу скорочених посад.

Введення аутсорсингу та розмежування функцій між структурними підрозділами Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, в деякій мірі, порушило єдину систему управління продовольчим забезпеченням Збройних Сил України, в тому числі організації та контролю за харчуванням особового складу. У переважній більшості військових частин було скорочено ряд посад начальника продовольчої служби, начальника їдальні. Разом з тим, в особливий період харчування особового складу здійснюється штатними підрозділами тилового забезпечення, які розгортаються з переходом військових частин на штат воєнного часу, але відсутність на скорочених посадах фахівців продовольчої служби значно знижує можливості виконання військовими частинами (установами) покладених завдань в особливий період. Тобто діючі договори на закупівлю послуг з харчування військовослужбовців укладалися без урахування вимог ст.ст. 1,7,8 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" і здійснюються суб’єктами господарювання виключно у мирний час.

Отже через одну з крайностей виникла низка проблемних питань та протиріч у продовольчому забезпеченні особового складу військових частин (установ) Збройних Сил України окремі з яких досі не розв’язані, а саме:

фактично неможливо організувати якісне і бездоганне харчування особового складу (продовольче забезпечення) в мирний час і в особливий період через недосконалість існуючої нормативно-правової бази;

суб’єкти господарювання власними силами неспроможні провести розгортання та приготування їжі на штатних технічних засобах, що при певних умовах може призвести до зриву організації харчування особового складу в польових умовах;

єдина система управління продовольчим забезпеченням Збройних Сил України порушена внаслідок тривалого розмежування функцій між Міністерством оборони України та Генеральним штабом Збройних Сил України;

призупинена підготовка молодших спеціалістів продовольчої служби у Збройних Силах України, що обмежує можливості виконання військовими частинами покладених на них завдань в особливий період;

порушено систему накопичення, утримання та ешелонування запасів довготривалого зберігання, що значно унеможливлює своєчасне та повне відмобілізування і приведення військових частин у бойову готовність та виконання завдань за призначенням;

часткова відсутність перехідних запасів продовольства може створити перешкоди для безперебійного продовольчого забезпечення військ (сил) при виникненні форс-мажорних обставин (повені, пожежі, епідемії, стихійні лиха або сезонні природні явища, тощо) та при введенні в державі або окремому регіоні надзвичайного стану.

2. Простежувалась тенденція сліпого копіювання структури і навіть назв окремих складових систем матеріально-технічного забезпечення армій деяких країн (Logistіс та ін.). Зокрема, існуючий на той час розподіл функцій між Міністром оборони України та начальником Генерального штабу Збройних Сил України зумовив створення Командування сил підтримки (КСП), куди увійшло і Головне управління логістики (ГУЛ), на яке були покладені завдання матеріально-технічного забезпечення військ (сил) [1].

Створене КСП унеможливило ефективне виконання покладених на нього завдань через їх надзвичайну різнорідність за характером і за змістом, оскільки заходи бойового (оперативного) забезпечення за характером виконання завдань докорінно відрізнялись від заходів матеріально-технічного забезпечення. Значно різняться між собою також заходи видів бойового (оперативного) та матеріально-технічного забезпечення. Тому асоціювати такий широкий спектр знань і умінь в одному органі, яким було КСП, стало практично неможливо.

Водночас було створено декілька департаментів (зокрема, розробок і закупівлі ОВТ, економічної та господарської діяльності), підпорядкованих безпосередньо Міністру оборони. На них і зараз покладаються деякі завдання матеріально-технічного забезпечення військ (сил) - наприклад, ті, що стосуються формування основних показників Державного оборонного замовлення, отримання від виробників або через закупівлю військової продукції та постачання узгодженої з Генеральним штабом частини запасів матеріально-технічних засобів у війська (сили) [1-2].

У вересні 2010 року, після розформування Командування сил підтримки, було створено Тил Збройних Сил (ЗС) України, що дозволило без збільшення штатної чисельності органів військового управління різних ланок уникнути дублювання функцій, підвищити рівень та якість планування забезпечення ЗС України матеріально-технічними засобами, спростити порядок управління та більш жорстко визначити функції, повноваження і персональну відповідальність посадових осіб за їх реалізацію та кінцевий результат. Тил Збройних Сил України – основний орган військового управління Генерального штабу Збройних Сил України, який призначений для організації та здійснення в інтересах усіх видів Збройних Сил (родів військ) тилового та технічного (по службах тилу) забезпечення. Тил ЗС України організаційно складається з трьох постачальних Центральних управлінь (забезпечення пально-мастильними матеріалами, продовольчого та речового забезпечення), автотранспортного управління та служби ветеринарної медицини. Проте паралельне існування таких відокремлених і різних за характером дій управлінських апаратів як Тил ЗС України і департаменти Міністерства оборони України навряд чи сприятиме підвищенню ефективності виконання завдань з тилового забезпечення військ (сил).

Рис.3. Розподіл функцій управління і функцій забезпечення на початок 2011 року [5]

Внаслідок абсолютизації хибної тези про рятівну передачу частини функцій з тилового забезпечення комерційним структурам виявилось, що нова система забезпечення ненадійна і не створює матеріально-технічну основу боєздатності військ (сил). Виникла тенденція до збереження (з незначною зміною) старої структури, технічного й тилового забезпечення завдяки значній кількості позитивних якостей, перевірених минулою практикою військ (сил). Зокрема, Міністр оборони України Михайло Єжель, сказав: «З одного боку, цивільна структура годує солдат. Здавалося б, усі задоволені. Однак досвід показав, що Збройні Сили – це та організація, яка не може залежати від комерційних структур. Ми відійдемо від нинішньої системи харчування й повернемося до старої, що пройшла випробування як у мирний, так і у воєнний час» [3]. Зараз вже розпочата підготовка військових кухарів на базі Військового коледжу сержантського складу Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, отже питання доукомплектування військ кухарським складом буде розв’язане найближчим часом.

Наведені вище приклади негараздів під час організації продовольчого забезпечення це лише вершина айсберга. Основні недоліки системи матеріально-технічного забезпечення, що існувала до вересня 2010 року це:

значна децентралізація виконання завдань матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил України внаслідок створення різних за характером дій департаментів Міністерства оборони та Головного управління логістики, нечіткий розподіл функцій між якими зумовив їх дублювання;

невиправдане збільшення кількості проміжних ланок у схемах забезпечення військ (сил) матеріально-технічними засобами та в системі управління;

знеособленість щодо відповідальності за стан матеріально-технічних засобів протягом їх життєвого циклу, принаймні в центральному апараті, де за цей стан жодна конкретна посадова особа не несла відповідальності (наприклад, за експлуатацію озброєння та військової техніки відповідало Головне управління логістики, а за їх плановий ремонт – один зі створених департаментів);

ускладнення управління матеріально-технічним забезпеченням при організації взаємодії;

зниження статусу начальника озброєння (тилу) Збройних Сил України на два-три ступені порівняно з попередньою системою технічного (тилового) забезпечення;

порушення інституту заступників командувачів (командирів) з озброєння (тилу) внаслідок невиправданого введення інституту начальників логістики;

ускладнення можливості уніфікації сил і засобів технічного й тилового забезпечення, а також документів з управління цими видами забезпечення;

виникнення потреби перероблення практично всієї літератури з питань матеріально-технічного (технічного й тилового) забезпечення.

У теперішній час дуже непростим є питання речового забезпечення, де основні зусилля упродовж останніх двох років були зосереджені на забезпеченні речовим майном учасників параду військ, присвяченого 65-й річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні, молодого поповнення, офіцерів-випускників військово-навчальних закладів, учасників навчань "Взаємодія-2010", "Активні зусилля–2011" та організації лазне-прального обслуговування особового складу.

Відповідно до доручення Президента України, на потреби речового забезпечення ЗС України у жовтні 2010 року було виділено додатково 58 млн. грн. [3], що дало змогу організувати безперебійне лазне-пральне обслуговування 100% військовослужбовців. За рахунок цих коштів були створені перехідні запаси речового майна для забезпечення молодого поповнення призову «Весна–2011» у кількості 20 тис. комплектів та частково забезпечувались основними предметами речового майна випускники вищих навчальних закладів 2011 року. Але, через недостатнє фінансування не здійснювалось забезпечення офіцерів, прапорщиків, військовослужбовців служби за контрактом повсякденною та польовою формами і в цілому у 2010 році не дозволило забезпечити 90,6 тис. військовослужбовців належним речовим майном.

Забезпечення військ пальним для їх повсякденної життєдіяльності на 87% здійснювалось за рахунок закупівель за відповідними бюджетними програмами. Це дозволило максимально забезпечити основні заходи бойової підготовки, підготовки екіпажів літаків, які залучаються до несення бойового чергування; бойову підготовку Об’єднаних сил швидкого реагування; проведення організаційних заходів протягом року; виконання міжнародних угод у військовій сфері; допідготовку молодих водіїв. Крім того, були створені зимові запаси палива та пального у віддалених гарнізонах.

Пріоритетними завданнями Тилу, виходячи з оцінки воєнно-політичної та воєнно-стратегічної обстановки на середньострокову перспективу на період 2011–2015 років є створення більш гнучкої комплексної системи тилового забезпечення ЗС України як складової частини їх боєздатності.

З огляду на реформування органів військового управління центрального апарату Міністерства оборони та Генерального штабу ЗС України будуть уточнені повноваження та відповідальність з питань тилового забезпечення з боку Міністерства оборони, Генерального штабу та видів Збройних Сил України [3].

Безпосередньо на Тил ЗС України покладено планування і контроль за використанням коштів, визначення потреби у продукції та послугах тилового призначення для потреб ЗС України; планування забезпечення по службах тилу у мирний час та в особливий період; організація централізованого постачання майна від центрів (об’єднаних центрів) забезпечення до військових частин; оперативне управління службами тилу видів ЗС України, з’єднань, частин та установ з питань матеріального забезпечення; організація прийому і контролю якості продукції та послуг, що надходять від підприємств-постачальників тощо.

Водночас за видами ЗС України залишаються завдання щодо планування та забезпечення військ (сил) матеріальними засобами специфічної (видової) номенклатури через підпорядковані центри забезпечення, бази і склади.

Додатково видами ЗС України виконуватимуться завдання щодо визначення потреб підпорядкованих військ (сил) у військовому майні, виконання заходів, спрямованих на здійснення контролю за розподілом і використанням матеріально-технічних засобів, накопичення, збереження і утримання їх запасів у відповідних обсягах.

Крім того, передбачається реформування структури матеріально-технічного забезпечення та створення вертикалі управління тиловим забезпеченням від Тилу Збройних Сил до військової частини включно.

Для забезпечення військ (сил) за територіальним принципом, незалежно від їх підпорядкованості, сплановано формування об’єднаних центрів забезпечення військ (сил) матеріальними засобами загальновійськової номенклатури у Західному, Південно-Західному та Південному регіонах України, в АР Крим як в мирний час, так і в особливий період.

Проведення вказаних заходів надасть можливість планово виконати основні завдання щодо реорганізації системи забезпечення військ (сил) і створити єдину комплексну, необтяжливу в процесі управління, ефективну, економічно доцільну та науково обґрунтовану систему тилового забезпечення Збройних Сил України.

ЛІТЕРАТУРА

1. Кивлюк В.С. Погляди на формування та функціонування системи матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил України // Наука і оборона. – 2006.– №2.– С. 22–27.

2. Романченко І.С., Шуєнкін В.О. Погляди на розвиток системи матеріально-технічного, забезпечення Збройних Сил України // Наука і оборона. – 2007.– №4.– С. 22–27.

3. Гороховський Є. Тил Збройних Сил України: надійність в ім’я боєздатності // Військо України. – 2011.– №1.– С. 26–29.

4. Біла книга 2007. Оборонна політика України. – К.:МОУ, 2008. – 120 с.

5. Біла книга – 2010. Збройні Сили України. – К.:МОУ, 2011. – 79 с.

Історичний розвиток досліджень з розробки польової кухні та хлібопекарні

setyanin — Wed, 02 Nov 2011 22:14:33 GMT

Тривалий час централізована система постачання матеріальних засобів в арміях світу була відсутня. Турботи про своє забезпечення покладались на солдата. Зброю, амуніцію, обмундирування та продовольство він мав придбати за рахунок особистих засобів або отримуваної платні. Військо в походах супроводжували маркітанти та маркітантки (приватні торговці), котрі поставляли продовольство та предмети солдатського вжитку. Їжу готували за допомогою підручного посуду в печах, або в казанах на вогнищі.
Після започаткування централізованого забезпечення продовольством приготування їжі і надалі залишалося обов’язком самих солдатів. Але, в польових умовах $CUT$ не завжди можливо було організувати повноцінне харчування військовослужбовця, отримати гарячі страви. Як правило, обоз з провіантом і посудом висувався по маршруту раніше війська, прибувши на місце стоянки кашовари відразу починали готувати їжу, щоб підрозділи могли поїсти. Готувати їжу про запас і перевозити її транспортом, або зварити вночі, щоб у солдатів був сніданок, можливості не було – посуд був мідний і продукти в ньому не зберігались. Згодом, знайшли відносний вихід з положення – вранці солдати кип'ятили воду і розмочували в ній сухарі. Це і був весь швидкий солдатський сніданок. Правда, під час російсько-турецької війни (1877-1878 р.р.) для приготування їжі в польових умовах використовувалося декілька проектів похідних кухонь розроблених російським купцем Юліаном Парічко, але після закінчення війни про них було забуто.

Російська кухня початок XX сторіччя

З кінця 19-го сторіччя в російській армії відбуваються зміни. Після проведення досліджень щодо доцільності використання, уряд виділив великі на той час грошові кошти (біля 1436 тис. руб.) для розробки зразків та забезпечення військ польовими кухнями. І вже під час російсько-японської війни кухні широко використовувалися в підрозділах діючої армії. В 1908 році патентне відомство Російської імперії видало «Патент на привілей 12256» підполковнику Антонові Турчановичу, нашому співвітчизнику, жителю містечка Жмеринка Вінницького повіту Подільської губернії. Згідно з практикою тогочасної патентної справи документ свідчив, що «військово-похідна кухня-самовар», або «універсальна переносна піч», описана Турчановичем у «проханні на винахід» від 8 березня 1904 року, є винаходом і не має аналогів. До розроблення кухні на колесах Турчановича спонукав конкурс, оголошений військовим міністерством. Технічні умови були такі: вимагалося побудувати похідні кухні двох типів — піхотно-артилерійську (на 4-х колесах) і кавалерійську (на 2-х колесах). Загалом, на конкурс було представлено 15 зразків кухонь на колесах. Найбільш відомими стали на той час, крім кухні системи Турчановича, проекти Маргушина, Кшиштофа, «Крыштовъ, Брунъ и С-нъ», Паличко, товариства Путіловських заводів, за принципом дії вони схожі. Для прикладу, польова кухня Турчановича складалася з 2-х казанів, розташованих на одновісьній повозці. Кожен казан розтоплювався окремо, один був призначений для перших страв (190 л), інший для других страв (130 л). В казані для других страв був побічний (посередній) обігрів, каші не пригорали. Для розпалювання насамперед використовувалися дрова, але могло бути і будь-яке підручне паливо — хмиз, торф, вугілля. Вода в казані такої кухні закипала за сорок хвилин, обід з двох страв для забезпечення особового складу стрілецької роти готувався до трьох годин, вечеря — півтори години. Ця кухня була з вдячністю прийнята солдатами і офіцерами. Тепер готувати їжу можна було не лише на привалах, але і в русі. Вогнища більше не демаскували позиції. Палива, а головне, часу для приготування їжі було потрібне менше. Винахід одразу помітили іноземні військові агенти (аташе), прикомандировані до польової російської армії в Маньчжурії. І вже під час Першої світової війни практично всі армії світу мали на озброєнні польові кухні. В той же час з'явилася і спеціальність військового кухаря.

Модель. Німецька кухня початок ХХ сторіччя

Цікаво, що у 1909 році на маневрах французької армії російські генерали побачили, що в польових умовах французькі солдати розводять вогнища і підвішують казанки на шомполах. Словом, те, що робили російські військові частини кілька років тому. Росіяни зробили союзникам подарунок — передали зразки похідних кухонь і технічну документацію на них.
Вдосконалення технічних засобів приготування їжі відбувалося і в подальшому, після війни 1905 року була розроблена і створена в’ючна кухня системи генерала Грум-Гржимайло, почали використовуватися офіцерські кухні системи Брауна и Оковенко-Маринича (до їх складу додатково входив буфет на повозці). В роки Першої світової війни, була створена автомобільна кухня. І вже у жовтні 1917 року у військах була більше сотні «автокухонь».
Хліб для війська в той час випікався в тимчасових печах, стаціонарних військових і приватних хлібопекарнях, в печах місцевого населення. В 1888 році були введені в дію польові пекарні, в них випікався хліб з житньої і пшеничної муки (тісто було дуже простим – вода, борошно, дріжджі і сіль) і сушилися сухарі. Ці рухомі хлібопекарні, які збиралися з залізних розбірних печей системи Пейєра, на деякий час стали основним засобом польового хлібопечення. Але, з 1912 року, по прикладу іноземних армій, Головне інтендантське управління починає роботу по забезпеченню військ печами-повозками, які не потребували збирання, розбирання, завжди готові були до застосування та руху, на випічку хліба витрачалося 1,5-2 години, вони мали можливість допікати хліб в русі. На початок 1-ї світової війни діюча армія мала 151 польову хлібопекарню, в них нараховувалося 3322 печі. Цього виявилося мало і на березень 1916 р. число польових хлібопекарень було доведено до 225, а к січню 1917 р. стало 300 одиниць. До виконання промисловістю замовлення на печі діюча армія використовувала приватні та військові хлібопекарні, що існували у ряді гарнізонів ще в мирний час. Значна кількість хліба, випеченого в цих хлібопекарнях, вирушала по залізниці на фронт – в корпуси та дивізії. Зазвичай, хліб довго знаходився в дорозі, поступав у війська черствим, навіть бували випадки, коли він пліснявів і ставав абсолютно непридатним для вжитку.
Не дивлячись на ці істотні недоліки, викликані головним чином недостатністю польових хлібопекарень, інтендантство в першу світову війну в основному впоралося із завданням забезпечення військ печеним хлібом, який випікався в достатній кількості. В результаті війська мали змогу регулярно харчуватися хлібом, а не сухарями, на відміну від минулих війн.
Увага до харчування військ приділялася з самого початку і в Червоній Армії. Так, в складі стрілецьких дивізії та бригади 1918 р. перебувала рухома хлібопекарня, підрозділи мали свої засоби приготування їжі. В 1932-1938 р.р. на базі автомобільних шасі та причепів були створені польові автомобільні хлібозаводи, механізовані польові пункти для забою худоби. Особливо великий рух щодо забезпечення технічними засобами служби відбувався під час підготовки до війни з Німеччиною, в період з 1939 р. по 1940 р. продовольча служба Червоної Армії отримала кухонь в 1,5 рази більше ніж за 8 попередніх років.
На самому початку Великої Вітчизняної війни було втрачено і захоплено ворогом більше семи тисяч польових кухонь, що привело до збільшення навантаження на тих, що залишилися. І хоча у діючу армію передали майже всі кухні з військово-навчальних закладів і з тилових військових округів, а у тилу і на фронті умільці-бляхарі клепали похідні кухні з будь-яких металевих баків, казанів і бідонів, кухонь все одно не вистачало, тим більше що вони забезпечували не тільки армію, але і бригади, що рили окопи і протитанкові рови, евакуйованих і робочих оборонних підприємств. Головні зусилля народного господарства в той час були зосереджені на оснащенні армії зброєю та технікою, тому виробництво кухонь не задовольняло всі потреби (виробництво кухонь з 2-я та 3-я казанами навіть було призупинено). Війська в основному забезпечувалися польовими кухнями з 1-м казаном. Але, незважаючи на все це, тоді ж була розроблена і прийнята на озброєння нова автопричепна польова кухня (стара виявилася занадто важкою). В умовах моторизації армії кухні-автопричепні КП-41, КП-42 стали найбільш поширеними в підрозділах діючої армії. Улюбленими стравами, які готувалися тоді, були: куліш, борщ, щі, тушкована картопля, каша гречана з м'ясом. Навколо польових кухонь завжди кипіло життя і всі прагнули до неї як тільки приходив час обіду або вечері. У ці хвилини солдат міг не тільки отримати задоволення від гарячої їжі, а і передихнути та поспілкуватися з однополчанами.
Основним армійським та фронтовим засобом хлібопечення під час війни був польовий автомобільний хлібозавод з печами (ПАХ). В дивізіях для випікання хліба використовувалися розбірні напільні металеві печі. При цьому, одна з таких печей була розроблена та прийнята на озброєння вже в воєнний час. До того ж, на кінець війни була прийнята на постачання пересувна конвеєрна піч безперервної дії. Також, в 1944 р. поступив на постачання пересувний млин, який перевозився в кузові вантажного автомобіля.
Слід зазначити, що під час війни військовослужбовці в любих умовах забезпечувалися гарячою їжею та хлібом. Навіть в перших ешелонах тилу танкових армій, під час ведення наступальних операцій, безпосередньо за частинами, які вели бойові дії, наряду з транспортом з запасами боєприпасів та пального, рухався автомобільний хлібозавод.
Вдосконалювалися засоби приготування і транспортування їжі в польових умовах і після 1945 року. На озброєння поступили причіпні кухні КП-2-48, КП-2-49, в 1958 р. розпочалося серійне виробництво пересувної кухні-їдальні ПКС-2М (на базі автомобільного причепу) призначеної для приготування (з 2-х перших страв, 2-3-х других страв, 3-ї страви) та прийому їжі в польових умовах офіцерським складом. З 1965 р. використовується кухня причепна КП-125, призначена для приготування та транспортування гарячої їжі та видачі її особовому складу. В 1972 р. прийнята на озброєння кухня автомобільна ПАК-200 (база монтажу ЗИЛ-130), здатна нагодувати в польових умовах до 200 чоловік. З цього ж року експлуатується кухня переносна МК-30, а з 1974 р. кухня КО-75, які призначені для приготування гарячої їжі особовому складу в польових умовах та в залізничних вагонах і на судах при перевезенні. В 1974 р. в війська поступила плита причепна ПП-170, на якій готується їжа з трьох-чотирьох перших, других страв та чаю в польових умовах на 170 чоловік. Також, в 1976 р. прийнята на озброєння плита переносна ПП-40, в 1978 р. кухня причепна КП-130 (мобільна пересувна кухня розрахована на забезпечення їжею 130 чоловік).
Відразу після війни в війська поступила хлібопекарна пічка ПАХ-45, а з 1950 р. хліб в польових умовах випікався на змонтованій на причепі хлібопекарній пічці ХПК-50. Польовий механізований хлібозавод (ПМХ) почав застосовуватися з 1954 року. В 1970 році виготовлений блок хлібопекарний автомобільний АХБ-2,5 (автопоїзд ЗИЛ-137 з закритим кузовом-фургоном), призначений для випікання хліба як на стоянці так і під час руху. Для підвезення хлібу використовуються, прийнятий на озброєння в 1974 р. автомобіль-фургон хлібний АФХО-131(опалюємий) та в 1976 р. АФХ- 66.
Не забуті кухні польові в більшості армій і в сучасних умовах. В більшості (але не у всіх), тому, що на їх використання впливають умови застосування військ. Наприклад, в ізраїльській армії таких кухонь немає. Бої там швидкоплинні, відстані невеликі. Солдати харчуються в стаціонарних умовах, або спеціальними сухими пайками, склад яких постійно удосконалюється. Для розігрівання їжі немає необхідності розпалювати вогонь, викликається хімічна реакція упаковки, і боєць може за лічені хвилини отримати порцію гарячої м'ясної страви. Але природно, що таке харчування відрізняється від їжі, приготовленої на армійських кухнях. І мабуть все ж таки в гірший бік.
В країнах СНД в основному експлуатуються перевірені на протязі тривалого часу кухні радянських часів, що не виключає, звичайно, розроблення своїх нових зразків та закупівлі в інших країнах. Так, в російській армії вдосконалюються відомі ПАК-200 (ПАК-200М, ПАК-200МХ), розробляються нові кухні контейнерного (контейнер можливо перевозити автомобільним, залізничним, водним та повітряним транспортом) та модульного типу (модулі кухонні, пересувні модулі пункту харчування, модулі їдальні), також в рамках модернізації проводиться закупівля в Німеччині, в складі польових таборів, сучасних німецьких польових кухонь (MFK 2/96).
В країнах НАТО для приготування їжі та випікання хліба використовуються в основному технічні засоби модульного типу. Наприклад, в Великобританії для випікання хліба компанією Marshall розроблена спеціально для збройних сил мобільна польова модульна міні-пекарня (MFBS), хлібопекарня «під ключ». В Чехії – контейнер ISO-1C-кухня, яка забезпечує приготування і роздачу 200 порцій 3 рази на день та миття столового посуду в польових умовах. Багато розробок в даному напрямку в Німеччині:
- тактична польова кухня TFK 250, спроектована з розрахунку на цілодобове застосування в умовах проведення повітряно-наземних операцій (концепція "Air-land-battle 2000"). Гарантує оперативне і повноцінне цілодобове забезпечення їжею військових підрозділів чисельністю до 500 чоловік на протязі 2-х годин;
- польова кухня FKH 900 виробництва Werk - призначена для приготування їжі і організації харчування в похідних умовах, на віддалених об'єктах, геологічних експедиціях, у військових частинах;
- CFK 250, контейнерна польова кухня, розроблена тиловими службами бундесверу, американської армії і поліції ФРН в співпраці з німецьким відділенням Червоного Хреста;
- HMCK, контейнерна кухня розрахована на забезпечення від 200 до 600 чоловік, розроблена тиловими службами бундесверу в співпраці з фахівцями американської армії;
- мобільна польова кухня MFK2/96, розрахована на постачання їжею до 250 чоловік, її модульна конструкція гарантує швидку підготовку до застосування та максимальну гнучкість;
- мобільний кухонний причеп MKT, допускає автономну експлуатацію на будь-якій місцевості;
- мобільна контейнерна кухня Karcher -система для приготування і роздачі густих супів і комплексних обідів, розрахована на забезпечення 600 чоловік за 1 годину.
Ці та інші технічні засоби, які відповідають стандартам армії NATO забезпечують харчуванням особовий склад військових підрозділів під час виконання завдань в любих умовах.
На закінчення зазначимо, польова кухня, розроблена українцем та прийнята на озброєння спочатку російською імперією, а згодом іншими країнами світу, вже більше сторіччя забезпечує гарячою їжею чисельні армії світу. Її історія, так само, як і історія зброї, нерозривно пов'язана з розвитком воєнного мистецтва. Але, якщо зброя вбиває, то кухня годує, зберігає життя.

Джерела інформації

1. Полевая кухня.
2. Фото взяті с сайта wwi.hut2.ru/board/.

Аналіз забезпечення житлом військовослужбовців Збройних Сил України: історія та сьогодення

setyanin — Fri, 21 Oct 2011 16:05:46 GMT

Забезпечення конституційних прав військовослужбовців та членів їх сімей передбачає належні соціальні гарантії, серед яких однією головних є забезпечення житлом. Зміни нормативно-правового поля висувають виключно високі вимоги і створюють нові на відміну від минулих років умови квартирного забезпечення, крім того, забезпечення військовослужбовців Збройних Сил житлом залишається одним з пріоритетних напрямів соціальної політики держави, що реалізується відповідно до Комплексної програми забезпечення житлом військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, службових осіб митних органів та членів їх сімей [1]. Ця Комплексна програма введена в дію Постановою Кабінету Міністрів України №2166 від 29 листопада 1999 р.
Незважаючи на наявність згаданої програми, а вона діє з 1999 року, попередні підходи до розв’язання цієї проблеми не лише не призвели до бажаного результату (рис. 1), але й ще більше загострили її через відкладені борги та розширення соціальної бази невдоволених $CUT$.

Рис. 1. Кількість збудованих (придбаних) квартир по відношенню до безквартирних військовослужбовців за період з 1992 року по 2010 рік [2-9]

   Як видно з рис. 1 будівництво (придбання) житла з 1996 року здійснювалось у незначних обсягах у порівнянні з 1992-1993 роками. Лише у 2005 році було передано військовослужбовцям 6537 квартир, тобто вдалось вийти на рівень будівництва 1994 року.
   Таке становище зумовлене, по-перше, вкрай обмеженим фінансуванням житлової програми Міністерства оборони, по-друге, несвоєчасністю надходження коштів із загального фонду бюджету, що унеможливлює ефективне використання асигнувань, отриманих наприкінці року, по-третє, тією обставиною, що левова частка фінансування передбачається зі спеціального фонду (власних надходжень Міністерства оборони, зокрема – від реалізації надлишкового майна). Найбільш привабливі військові об’єкти реалізуються на відкритих торгах та аукціонах, а отримані кошти спрямовуються на будівництво та закупівлю житла для військовослужбовців. Плани будівництва коригує також постійне зростання нормативної вартості будівельних робіт.
   З іншого боку, Міністерство оборони не може використати такі джерела фінансування, як пільгове та іпотечне кредитування, житлові сертифікати, цінні папери тощо, оскільки цього не дозволяють чинні нормативні акти, зокрема, зазначена вище Постанова Кабінету міністрів України №2166 від 29 листопада 1999 р. Але зміни, що внесені в дану Постанову 15 грудня 2010 року відводять семирічний термін (упродовж 2011–2017 років) на вирішення житлових проблем для сорока п’яти тисяч черговиків – військовослужбовців, які станом на 01.01.2010 р. перебувають в черзі на отримання житла. Для виконання Програми потрібні 13,4 млрд грн, 46 відсотків з яких мають бути виділені з Державного бюджету, решта – з інших джерел [10-11].
   З моменту виходу першої "Білої книги" [4] у 2006 році з’явилась можливість проаналізувати як здійснюється виділення коштів під будівництво житла. Аналіз фінансування житлової програми за останні шість років наведено на рис. 2 та у табл. 1.

Рис. 2. Виконання плану фінансування будівництва житла для військовослужбовців за останні шість років (з 2005 року по 2010 рік) [4-9]

Сьогодні багатотисячна черга військовослужбовців на отримання житла є однією з головних перешкод переходу армії на професійну основу, а вирішення цього питання є безумовним пріоритетом Міністерства оборони України (МОУ) на найближчу перспективу. Основний підрозділ міністерства Департамент капітального будівництва разом з Головним управлінням розквартирування військ й капітального будівництва вживав і вживає всіх можливих заходів для реалізації права військовослужбовців Збройних Сил на належне житло, але план фінансування Комплексної програми [1] із року в рік не виконується, що є найбільш проблемним питанням для Міністерства оборони.

Незважаючи на неповне та нерегулярне бюджетне фінансування, несприятливу кон’юнктуру на ринку житла, план будівництва іноді вдавалося не лише виконати, а і перевиконати. Наприклад, у 2006 році плановим завданням передбачалось передати в користування 4 515 квартир, але за рахунок концентрації ресурсів і завдяки додатковому отриманню квартир від спільної забудови, Міністерству оборони вдалося перевиконати планові показники та отримати 4 545 квартир. Поряд з тим, кількість зданих в експлуатацію квартир у 2006 р. можна було довести до 5020 квартир, але стан фінансування у перешкодив завершенню будівництва 16 житлових будинків на 475 квартир за власним планом Міністерства оборони України.

Таблиця 1.

Стан фінансування житлової програми за джерелами надходження коштів

З наведеної таблиці видно, що за роки існування Українського війська для військовослужбовців вдалося побудувати і придбати близько 86 тисяч квартир. Міністерство оборони докладає значних зусиль для збільшення обсягів будівництва та придбання житла, у т.ч. через конкурси інвестиційних проектів з будівництва житла для військовослужбовців на земельних ділянках, що вивільняються під час реформування Збройних Сил. Зокрема, внесено зміни до статті 4 Закону України "Про використання земель оборони”, відповідно до яких землі оборони можуть використовуватися для будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

У 2010 році проведено повну інвентаризацію незавершеного житлового будівництва, земельних ділянок, на яких можливо та доцільно будувати житло для військовослужбовців. Здійснено і повну інвентаризацію будівель, які вивільняються і не використовуються в ході реформування Збройних Сил, з метою визначення придатності цих будівель для реконструкції під житло. Крім того, ретельно проаналізовані виробничі потужності підприємств будівельно-квартирного комплексу Міноборони, які є підрозділами Головного управління розквартирування військ й капітального будівництва. Зокрема, це Головне квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України, Центральне спеціалізоване будівельне управління Міністерства оборони України, Центральне управління будівельної промисловості та матеріально-технічного забезпечення Міністерства оборони України, Контрольно-ревізійна будівельна інспекція, Військово-будівельний факультет при Харківському державному університеті будівництва та архітектури, проектні інститути. Якщо говорити про потужності будівельно-квартирного комплексу Міноборони, то його силами щорічно можна зводити 3,5–4 тисячі квартир [11].

Нині у Міноборони є 157 об’єктів, на 53 з яких вже ведеться будівництво, на решті – проектні роботи. Загальна кількість квартир, які мають бути збудовані за сім наступних років на всіх цих майданчиках, буде достатньою для забезпечення нинішніх 45 тисяч сімей безквартирних військовослужбовців та створення потужного фонду службового житла.

Отже забезпечення житлом військовослужбовців і надалі залишається одним з основних напрямків діяльності будівельно-квартирного комплексу Міністерства оборони України. Проте повного розв’язання житлової проблеми можна досягнути лише поєднавши зусилля інституту Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів разом з Міністерством оборони України та представниками національного бізнесу – будівельниками і інвесторами, зацікавленими у будівництві на землях Міністерства оборони, суспільними організаціями, доброчинними фондами тощо.

ЛІТЕРАТУРА

1. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 листопада 1999 р. №2166 "Про Комплексну програму забезпечення житлом військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, службових осіб митних органів та членів їх сімей" // Офіційний вісник України. – 1999.– №48, ст. 2362.

2. Саков П.В. Пропозиції щодо удосконалення забезпечення житлом військовослужбовців, працівників Збройних Сил України та членів їх сімей в сучасних умовах. – К.: НАОУ, 2005. – 75 с.

4. Біла книга 2005. Оборонна політика України. – К.:МОУ, 2006. – 136 с.

5. Біла книга 2006. Оборонна політика України. – К.:МОУ, 2007. – 96 с.

6. Біла книга 2007. Оборонна політика України. – К.:МОУ, 2008. – 120 с.

7. Біла книга 2008. Оборонна політика України. – К.:МОУ, 2009. – 100 с.

8. Біла книга 2009. Збройні Сили України. – К.:МОУ, 2010. – 92 с.

9. Біла книга – 2010. Збройні Сили України. – К.:МОУ, 2011. – 79 с.

10. Головне управління розквартирування військ й капітального будівництва Міністерства оборони України. – http://www.mil.gov.ua/index.php?part=department&lang=ua&sub=gurvkb

11. Інтерв’ю директора Департаменту капітального будівницва Міністерства оборони України "На розв’язання проблеми житла для військовослужбовців відведено сім років". – http://www.mil.gov.ua/index.php?part=appearance&sub=read&id=20520

Організація заправки військової техніки пальним і завдання, що покладаються на службу пального

setyanin — Fri, 14 Oct 2011 22:05:34 GMT

Наказ Міністра оборони України від 31.07.2006 р. №469"Про затвердження Положення про забезпечення Збройних Сил України пальним і технічними засобами служби пального на мирний час" визначив основні поняття служби пального.
Пальне є одним із основних видів матеріальних засобів і призначається для забезпечення експлуатації, ремонту і консервації озброєння і військової техніки Збройних Сил України (далі – військова техніка).
До технічних засобів служби пального (далі – технічні засоби) відносяться: автомобільні засоби заправлення і транспортування ракетного палива і пального; залізничні засоби транспортування ракетного палива; засоби зберігання і заправлення ракетного палива і пального; централізовані заправники літаків; рукави металеві і гумотканинні, польові магістральні і складські трубопроводи; засоби механізації, підігріву, заміру, очищення, контролю якості, технічного обслуговування і ремонту, інше технічне майно $CUT$.
Забезпечення Збройних Сил України (ЗСУ) пальним і технічними засобами здійснюється за рахунок коштів, передбачених кошторисом Міністерства оборони України (МОУ). Придбання пального і технічних засобів здійснюється відповідно до законів України "Про державне оборонне замовлення” та "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”.
Органами управління служби пального є:
відділ постачання пального Департаменту постачання матеріальних ресурсів МОУ;
Центральне управління забезпечення пально-мастильними матеріалами Тилу ЗСУ (ЦУЗПММ);
у видах ЗСУ, АК, повітряному командуванні, військово-морській базі і ін. – служба пально-мастильних матеріалів.

Перекачувальна станція пального ПСГ-160

На службу пального покладається:
розробка і здійснення заходів щодо забезпечення бойової і мобілізаційної готовності служби пального та підготовки до забезпечення військ (сил) пальним і технічними засобами на воєнний час;
забезпечення військових частин (кораблів), суден, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України (далі – військові частини) пальним і технічними засобами;
розробка норм зберігання запасів пального і технічних засобів;
накопичення, розміщення, організація зберігання та поновлення запасів пального і технічних засобів, а також здійснення заходів щодо їх розосередження та укриття;
розробка пропозицій щодо організаційно-штатних питань служби пального, норм табелізації технічних засобів до штатів об’єднань, з’єднань та військових частин;
проведення розрахунків потреби, відпрацювання заявок, планів постачання пального і замовлень технічних засобів за встановленою номенклатурою, надання їх за підлеглістю до органів військового управління ЗСУ та Департаменту постачання матеріальних ресурсів МОУ, який у межах виділених коштів здійснює закупівлю необхідних обсягів пального і технічних засобів, розміщує замовлення на підприємствах національної економіки та інших постачальників та організовує постачання до центрів забезпечення, баз і складів пального, аеродромів (військових частин) ЗСУ;
отримання пального і технічних засобів з підприємств національної економіки та інших постачальників для забезпечення ЗСУ;
участь у розробці норм витрати пального для військової техніки, розробка граничних норм втрат пального під час його приймання, зберігання, видачі і транспортування, а також норм напрацювання (строків служби) технічних засобів до ремонту і списання;
забезпечення контролю за якістю і належним застосуванням пального в межах компетенції служби пального;
розробка заходів щодо економного і раціонального використання пального; організація і контроль за їх здійсненням у повному обсязі;
організація і здійснення збирання, здавання та використання відпрацьованих нафтопродуктів;
облаштування, удосконалення, утримання та експлуатація складів пального, пунктів заправки пальним та інших об’єктів служби пального відповідно до нормативно-правових актів України;
організація масової видачі пального з ЦЗП та військових складів пального;
організація заправки пальним військової техніки;
організація і здійснення належного використання, технічного обслуговування, зберігання, транспортування і ремонту технічних засобів;
розробка норм витрат матеріалів на експлуатацію та ремонт технічних засобів і технологічного устаткування ЦЗП та військових складів пального;
організація і ведення воєнно-наукової, науково-дослідницької, дослідно-конструкторської, раціоналізаторської та винахідницької роботи зі служби пального;
розробка наказів, директив, розпоряджень, положень, інструкцій, підручників, навчальних посібників, учбових плакатів та інших документів зі служби пального і забезпечення ними об’єднань, з’єднань та військових частин;
підготовка офіцерів служби пального у вищих військових навчальних закладах та на факультетах військової підготовки вищих навчальних закладів;
надання допомоги відповідним командирам (начальникам) щодо вивчення особовим складом прийомів та методів економії пального;
організація спеціальної підготовки офіцерів і молодших спеціалістів служби пального;
організація і здійснення контрольно-ревізійної роботи по службі пального;
організація і ведення обліку та звітності по службі пального;
забезпечення з’єднань і військових частин бланками облікових документів і звітності по службі пального;
фінансове планування, фінансування та ефективне і цільове використання коштів по службі пального за відповідними бюджетними програмами через відповідальних виконавців бюджетних програм фінансування МОУ та ГШ ЗСУ;
контроль за надходженням та використанням коштів за відповідними статтями кошторису МОУ.

Організація заправки військової техніки пальним

Своєчасна і в повному обсязі заправка військової техніки пальним є необхідною умовою забезпечення бойової готовності військових частин. Вона досягається за рахунок:
своєчасного поповнення запасів пального на складах, у пунктах заправки пальним, танкерах та автомобільних засобах заправки і транспортування пального;
належного утримання, своєчасного технічного обслуговування і раціонального використання за призначенням наявних військових засобів заправки, транспортування й перекачування пального;
чіткої організації заправки військової техніки пальним, досвіду і навичок особового складу.
Командир військової частини зобов’язаний постійно здійснювати контроль за забезпеченістю військової частини пальним, технічним станом засобів заправки, своєчасно ставити завдання і визначати порядок заправки військової техніки пальним.
Заступник командира військової частини з логістики (матеріально-технічного забезпечення) відповідає за готовність служби пального і автотранспортних підрозділів, своєчасну подачу пального, передбаченого для заправки машин даних марок за сезоном експлуатації. Він визначає місце засобів заправки із запасами пального в колонах військової частини під час маршу, в районах постійної та тимчасової дислокації відповідно до рішення командира військової частини.
Начальник служби пального військової частини відповідає за:
утримання необхідних запасів пального потрібної номенклатури на складі пально-мастильних матеріалів (далі – склад), пункті заправки пальним (пункті видачі пального) військової частини;
стан, обладнання і роботу пункту заправки пальним (пункту видачі пального) та системи групової заправки пальним літаків;
використання засобів заправки й транспортування пального і технічний стан спеціального обладнання;
якість та належне застосування пального, яке видається для заправки військової техніки.
Він складає розрахунок на заправку військової техніки пальним, надає пропозиції стосовно місця засобів заправки із запасами пального, проводить інструктаж особового складу щодо порядку заправки військової техніки.
Командири підрозділів безпосередньо відповідають за організацію і проведення заправки військової техніки підрозділів пальним.
Командир автотранспортного підрозділу, призначеного для підвезення пального і заправки ним військової техніки, відповідає за технічний стан і безперебійну роботу автомобільних засобів заправки і транспортування пального, своєчасне підвезення пального на склад, пункт заправки пальним та в підрозділи, підготовку особового складу підрозділу для виконання завдань із заправки військової техніки пальним.
Заправка пальним військової техніки проводиться на стаціонарних або польових пунктах заправки (пунктах видачі).
Стаціонарні пункти заправки пальним (пункти видачі пального) будуються у пунктах постійної дислокації військових частин та навчальних центрах (таборах) за існуючими типовими проектами на території стаціонарних парків.
Вони укомплектовуються колонками для заправки пальним і мастилами, резервуарами, засобами виміру та пожежним інвентарем. За необхідності передбачається підігрівання мастил.
У разі розміщення декількох військових частин з невеликою витратою пального в одному гарнізоні, навчальному центрі (таборі), розпорядженням командира об’єднання, з’єднання (начальника гарнізону) може створюватися об’єднаний стаціонарний пункт заправки пальним за рахунок сил і засобів цих військових частин, який забезпечується пальним і мастилами зі складу однієї з військових частин або зі складу з’єднання.
У населених пунктах, де обладнання самостійних стаціонарних пунктів заправки пальним для кожної військової частини з невеликою витратою пального неможливе через умови розташування або недоцільність з економічних міркувань, розпорядженням заступника командувача виду ЗСУ з логістики, начальника ЦУЗПММ можуть створюватися гарнізонні стаціонарні пункти заправки пальним або може використовуватися стаціонарний пункт заправки пальним однієї з військових частин.
Пальне на пункті заправки пальним (пункті видачі пального) військової частини (підрозділу) відпускається в паливні баки та додаткову тару, встановлену на машинах, за роздавальними відомостями. Підставою для відпуску пального є шляховий лист.
Заправка пальним машин військових частин на шляху проходження територією іншого ЦЗП проводиться з письмового дозволу начальника ЦУЗПММ за клопотанням начальника служби пального виду ЗСУ та начальника ЦЗП, де відповідна військова частина знаходиться на забезпеченні.
У разі необхідності заправки пальним військової техніки одних військових частин на пунктах заправки пальним інших військових частин видача пального проводиться за нарядом (розпорядженням) вищого органу служби пального після пред’явлення одержувачем чекової вимоги.
Кількість виданого пального проставляється в чековій вимозі, окремій роздавальній відомості і шляховому листі.
Якщо неможливо своєчасно отримати наряд (розпорядження) вищого органу служби пального або відсутня чекова вимога, заправка проводиться на підставі розпоряджень заступника командира військової частини з логістики (матеріально-технічного забезпечення) за накладною із записом у шляховому листі і роздавальній відомості, з наступним оформленням чекової вимоги.
У разі тимчасового розташування військ у польових умовах розгортаються польові пункти заправки пальним із залученням штатно-табельних засобів військових частин: автопаливозаправників, автопаливомаслозаправників, автомаслозаправників та автоцистерн. Крім того, для заправки військової техніки в польових умовах використовуються агрегати для заправки бойових машин. За необхідності польові пункти заправки пальним розгортаються силами і засобами вищих органів служби пального з використанням спеціальних підрозділів: окремих рот масової заправки пальним, нештатних команд від ЦЗП і комплектів польових заправних пунктів.
Заправка пальним військової техніки військової частини, яка здійснює марш, проводиться, як правило, після його завершення або в районах денного (нічного) відпочинку на великих привалах.
Перед початком маршу запаси пального на машинах повинні бути поповнені до встановлених розмірів для того, щоб, по можливості, забезпечити добовий перехід із збереженням запасу пального в баках не менше ніж 0,2 заправки.
На військовій техніці, яка має недостатній запас ходу по пальному, необхідно передбачати наявність потрібної його кількості у тарі. За відсутності такої можливості запаси пального, яких не вистачає, розміщуються у транспорті підрозділу або військової частини. Заправляються машини пальним із встановленої на них тари та засобів заправки (транспортування) пальним підрозділу, військової частини силами екіпажу (водіїв).
Для заправки машин під час здійснення маршів на велику відстань додатково залучається транспорт підвезення пального об’єднання, з’єднання, а також вантажні автомобілі з резервуарами і тарою, виділені старшим начальником для підвезення пального на період маршу.
Якщо для підвезення пального і заправки машин використовуються вантажні автомобілі з встановленими на них резервуарами або завантажені тарою з пальним, то вони повинні бути обладнані засобами пожежогасіння. На групу машин можуть виділятися мотонасосна установка або ручні насоси з обладнанням для видачі пального і засоби малої механізації.
Під час здійснення маршу основна частина засобів заправки і транспортування із запасами пального, як правило, розподіляється по колонах військових частин та підрозділів.
З метою прискорення заправки ці засоби можуть завчасно направлятися і розгортатися в районах денного (нічного) відпочинку та великих привалів.
Поповнення запасів пального в підрозділах та військових частинах здійснюється, як правило, шляхом подачі пального засобами вищої ланки. В окремих випадках автомобілі можуть направлятися для поповнення пального на ЦЗП вищої ланки, з яких передбачено забезпечення пальним військової частини під час маршу.
У разі перевезення залізницею всі машини, до їх завантаження в ешелон, заправляються пальним, ураховуючи умови перевезення. До складу ешелонів включаються штатні засоби заправки і транспортування, заповнені пальним.

Література

1. Наказ Міністра оборони України від 31.07.2006 р. №469 "Про затвердження Положення про забезпечення Збройних Сил України пальним і технічними засобами служби пального на мирний час" - скачати цей наказ.

Фінансування розвитку озброєнь і військової техніки в 2012 році буде збільшено

setyanin — Sun, 02 Oct 2011 17:35:45 GMT

У ексклюзивному інтерв'ю агентству "Інтерфакс-Україна", 26 вересня 2011 року, директор Департаменту фінансів Міністерства оборони України генерал-лейтенант Іван Марко запевнив, що фінансування розвитку озброєнь і військової техніки в 2012 році буде збільшено.

Зокрема, на запитання "Як фінансуватимуться програми по створенню літака АН-70, корабля класу "Корвет" і ракетного комплексу "Сапсан"" агентство "Інтерфакс-Україна" отримало відповідь: Уряд дуже серйозно підійшов до фінансування розвитку озброєнь і військової техніки.

Зокрема, 454 млн.грн. ми плануємо направити на будівництво літака Ан-70. Ця програма буде виконана. Буде забезпечений рівень фінансування $CUT$ з боку Міноборони України, виходячи з тих показників, які вказані в українсько-російському проекті.

Крім того, ми закладаємо 196 млн грн на створення багатофункціонального ракетного комплексу "Сапсан". Цього року було виділено всього 19,5 млн грн, оскільки не було можливості направити більше засобів. Ще 285,7 млн. грн будуть направлено на створення єдиної автоматизованої системи управління військами, коли цього року показник ресурсів на цей напрям склав 24,6 млн. грн.

Істотна сума, а саме 433,6 млн грн буде направлено на створення корабля класу "корвет", в поточному році - це 85 млн грн. Я хочу відзначити, що продовжується проектування цього корабля, ведуться переговори з іноземними представниками, що працюють у сфері суднобудування. Не виключено, що буде привернутий Європейський банк для фінансування програми створення "корвета", але це все предмет переговорів, які проводить Міністерство фінансів.

Нагадаємо, що за РозпорядженнямКабінету міністрів України від 9 березня 2011 р. №176-р " Про схвалення Концепції Державної цільової оборонної програми будівництва кораблів класу "корвет" за проектом 58250" передбачається проектування, будівництво та використання за призначенням чотирьох кораблів на період до 2021 року і планується виділити для цього близько 16,22 млрд. гривень.

Концепція Державної цільової оборонної програми будівництва кораблів класу вказує на проблему неспроможності Військово-Морських Сил виконувати завдання, покладені на них Законом України "Про основи національної безпеки України" і називає причини проблеми. Немає потреби перераховувати тут усі причини, але окремі з них це:

- недостатня кількість кораблів для виконання у повному обсязі бойових завдань, покладених на Військово-Морські Сили, у тому числі міжнародних зобов'язань України;

- моральна застарілість та зношеність кораблів.

Та схоже "…моральна застарілість та зношеність кораблів" загальна біда усіх країн пострадянського простору. Свідченням тому була операція "Активні зусилля" (май 2008 року) під час яких вийшов з ладу флагман українського флоту фрегат «Гетьман Сагайдачний» і нещодавні (вересень 2011 року) навчання Тихоокеанського флоту Росії.

Зокрема, у статті "Украина провалила антитеррористическую операцию НАТО" повідомлялось 23.05.2008 р. у південно-східній частині Середземного моря під час морської фази підготовки до участі в операції фрегат «Гетьман Сагайдачний»втратив хід і був знеструмлений. Силами екіпажа корабля частина несправностей була усунена. 24.05.2008 р. з п'яти дизель-генераторів працездатність корабля підтримували тільки два при необхідному мінімумі в три генератори. Робота корабельних систем охолоджування підтримувалась в ручному режимі.

Нагадаэмо, що 10 травня 2008 року корабель вийшов з Севастополя в Середземне море для участі в операції, що проводилася під егідою НАТО, «Активні зусилля». Мета операції - запобігання тероризму на морі.

А тепер, щоб у Вас не складалось враження, що в українській армії усе погано декілька слів про навчання Тихоокеанського флоту Росії. У статті "Такого позора российский флот не знал давно" автор пише.

До берегів півострова Камчатка в Авачинську бухту зі всього Далекого Сходу стягнули максимальну кількість всіляких кораблів. Багато з яких ледве відірвали свої корпуси від пірсів, оскільки їх днища густо обросли ракушками від довгого стояння на причалі. Деякі не змогли дійти до Камчатки і по дорозі зламалися. Ті, які дійшли, - нещодавно були в ремонтах. Серед них гордо виділявся своєю назвою ракетний крейсер «Варяг». «Варяг» двічі палив комплексом «Форт» (С-300). Одна ракета впала у воду, відлетівши від корабля кілометра два. Друга пішла за горизонт, і чи уразила вона хоч якусь ціль - таємниця. Зазвичай вона повинна була самоліквідуватись, але вибуху ніхто не чув.

Мішень ПКЗ-35 (плавказарму) відтягнули від берега на 200 кілометрів. По цій мішені 17 вересня повинні були дати залп берегові ракетні комплекси, підводний човен і надводні кораблі. Але ніхто не влучив. Таке і раніше траплялося, зрідка ракети не долітали і падали зовсім поруч або далеко від берега, але такого конфузу давно не було. Крилата ракета з комплексу «Рубєж» вилетіла з пускової з дивним хрюкаючим звуком в 21.40. І з неї посипалися болти, гайки, заклепки. Журналістів відвели подалі від позицій на той випадок, якщо ракета рване на старті. Адже ракети - повне лахміття. Проте, вона відлетіла, і військові говорять, що ця ракета, трохи що не розпалася на запчастині у польоті, потопила ближню мішень (списаний корабель), який був в 90 кілометрах від берега.

А ось у дальню мішень (плавказарму) на відстані 200 кілометрів не влучила жодна ракета комплексу «Утес» (всі комплекси розроблені в 60-70-і роки). Де вони падали невідомо. За плавмішенью спостерігали з літака Іл-38, але потім льотчики доповіли, що із-за темноти вони вже не бачать - чи потоплена мішень. А хіба не могли побачити по радарах? Виявляється - не могли. Чи то РЛС зламані, чи то немає фахівців, хто міг би сидіти за пультом радарів. І тільки в неділю, 18 вересня, буксири знайшли в океані мішень цілою і неушкодженою і притягнули її 19 вересня назад в Авачинську бухту. Значить, всі ракети пройшли повз мішень.

Великі розборки чекають на підводників, які не в змозі уражати цілі своєю штатною зброєю. Назва човна, де в пускових «застрягли» 3 ракети системи «Граніт» я не знаю, але він такого ж класу, як «Курськ». Таких «батонів» на Камчатці декілька: «Омськ», «Томськ», «Кузбас». У навчаннях брали участь 3 атомоходи і одна дизельна субмарина. А також купа надводних кораблів, під свіжою фарбою у яких проступали товсті шари іржі, що роздулася. Всі кораблі, абсолютно вся техніка і озброєння давно виробили свої ресурси, морально застаріли.

Отже ми бачимо ключові слова "... виробили свої ресурси, морально застаріли".

Повну версію статті про навчання Тихоокеанського флоту можна прочитати тут.

Досвід забезпечення авіації альтернативними видами палива

setyanin — Thu, 29 Sep 2011 18:02:58 GMT

У статті аналізуються досвід забезпечення цивільної та військової авіації альтернативними видами палива, світові тенденції розвитку виробництва (споживання) альтернативних видів палива, проблеми забезпечення паливом Повітряних сил західної коаліції в Лівії, стан передових науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт у цій галузі, перспективні напрямки розвитку наукових досліджень і можливі шляхи спрямування наукових зусиль українських дослідників у дану сферу.

   Стійка тенденція зростання споживання у світі нафтових палив призвела до значного збільшення темпів витрачання непоновлюваних запасів нафти, які вже в нинішньому столітті, за прогнозами вчених, можуть бути повністю вичерпані у всіх країнах (за винятком Іраку, Ірану і Саудівської Аравії). Людство, по суті, повинне у короткі терміни вирішити проблему переходу з палив, що отримуються з нафти, на нові альтернативні види палива [1-3]$CUT$.


   З особливою гостротою проблема переходу на нові види палива буде відчутною у цивільній і військовій авіації, де можна прогнозувати постійне збільшення інтенсивності польотів. У розвинених країнах вже сьогодні частка авіації витрачає близько 30% річної витрати палива на всі інші види транспорту. З цієї причини у ряді розвинених країн не припиняються роботи з удосконалення властивостей альтернативних палив, які відносяться до поновлюваних ресурсів, володіють меншою вартістю і кращою екологією.

Слід зазначити, що наукові установи і науковці України проблемі використання нетрадиційних видів палива не приділяють достатньої уваги. Найбільш відомими роботами у цій області є наукові праці А.Ф. Головащенко, М.Р. Ткача, Б.Г. Тимошевського, А.П. Полякова тощо. На жаль, усі відомі наукові роботи тільки побічно та епізодично стосувались питань використання альтернативного палива в авіації. Практична відсутність серед наукових (військово-наукових) праць теоретичних розробок з окресленого питання обумовлюють актуальність дійсного наукового дослідження. Звичайно актуальності йому додають світові тенденції розвитку паливної галузі.

Британська компанія Virgin Atlantic однією з перших у світі здійснила вдалий політ комерційного літака на біопаливі. Так, 24 лютого 2008 року літак "Боїнг-747" без пасажирів на борту зробив пробний переліт з Лондона до Амстердама, використовуючи біопаливо в одному зі своїх чотирьох двигунів. Інгредієнтами біопалива була пальмова олія і олія кокоса. Використовувалося 20% біопалива у суміші із звичайним авіаційним гасом, проте президент Virgin Atlantic Річард Бренсон повідомив, що тести підтверджують можливість використання для польотів до 40% домішок біопалива. За словами Бренсона, пасажирські літаки, що літають на біопаливі, вже зовсім скоро стануть реальністю. Він підкреслив, що після сьогоднішнього польоту можна з упевненістю говорити про те, що Virgin Atlantic зможе здійснити свої плани по використанню екологічно чистого палива навіть раніше, ніж планувалося.

Літак "на кокосі" підняв в повітря проблему, якою вже тривалий час займаються на Землі. Сьогодні ситуація у світі нагадує ту, що склалася у 1973 році після нафтової кризи і стрімкого зростання цін на традиційне паливо. Тоді багато хто був упевнений, що через дії ОПЕК світовій економіці загрожує колапс. Але нічого страшного не трапилося. У найкоротші терміни провідні країни знайшли "протиотруту", створивши безліч ефективних технологій економії енергії. Це був колосальний прорив. І ось стрибок цін на нафту, що відбувся у 2010 році, дав старт новій атаці на "чорне золото". Ставка робиться на його заміну біологічним паливом.

Під "біологічним" прапором наступ на нафту йде широким фронтом. У команду, яка повинна потіснити дефіцитну сировину, входять етанол, що отримується із зерна, кукурудзи і цукрового очерету, біодизель - з рапсу і сої, біомаса - зі всіх видів відходів. Серед цих претендентів поки лідирує етанол. У США, Бразилії та Європі прийняті національні програми, мета яких, на перший погляд, дуже амбітна: замінити на етанол традиційні моторні палива.

Майже за рік до підняття у повітря Боїнга-747 британської компанії Virgin Atlantic свої дослідження оприлюднила Франція. 18 червня 2007 у Франції компанія CFM International успішно провела початкові випробування роботи авіадвигуна CFM56-7B на суміші авіаційного гасу і біопалива. Випробування пройшли на заводі Snecma під Парижем. У авіагас Jet A1 було додано 30% біодизелю, отриманого з рослинних жирів.

CFM International - спільне підприємство Snecma (SAFRAN Group) і General Electric Company. CFM International бере участь у різних програмах, створених з метою скорочення емісії парникових газів: CAP (Climate Action Partnership, США), Calin (Франція), Alpha-bird (Євросоюз).

Двигун CFM56-7B встановлюється на літаках Boeing 737-600/-700/-800/-900. До двигуна не вносилися ніякі зміни. Метою випробувань було скоротити викиди СО₂ на 20% і перевірити, чи не відбувається при цьому втрати потужності. У даний час більше 500 двигунів CFM56-7B встановлено на літаки Boeing 737. З середини 90-х років двигуни напрацювали більше 50 млн. операційних годин.

У Франції також проводяться випробування сумішей гасу з біопаливами другого покоління (спирти на основі біобутанолу), які виробляються з біомаси. Прихильники "екологічного" палива вважають, що його використання скоротить викиди газів, що викликають парниковий ефект, а також зменшить економічну залежність від корисних копалин.

На альтернативні види палива хочуть перейти й інші авіакомпанії. Так, на початку лютого 2008 р. авіабудівна компанія Airbus відправила до випробувального польоту найбільший пасажирський лайнер у світі, A380, щоб випробувати синтетичну нафту. Є певні напрацювання у цій галузі і в США й у найбільшого в Україні виробника авіаційних двигунів – відкритого акціонерного товариства "Мотор Січ".

Міністерство оборони США, зокрема, вже почало перевід авіації і кораблів Військово-морського Флоту на біологічне паливо, передає радіо "Свобода". Мета - понизити залежність від близькосхідної нафти, що імпортується. Вже сьогодні паливо для реактивних винищувачів F-15 і F-16 і важких транспортних літаків С-17 виготовляють наполовину з біологічних складових. Що стосується Військово-морського флоту, то Пентагон розпорядився до кінця осені цього року перевести на біологічне паливо всі літаки морської авіації.

Як відзначив в телевізійному інтерв'ю керівник біопаливної програми Військово-повітряних Сил США Джеффрі Брон, "…коли ми тільки починали нашу програму, ніхто не уявляв собі, що ера біопалива ось-ось настане. Ми тоді думали, що на це знадобиться мінімум 10 років. Виявилось, проте, що нам вистачило менше двох років".

Пентагон сподівається вже до 2016 року половину авіаційного палива отримувати з альтернативних, ненафтових джерел.

На даному етапі біопаливо стоїть майже вдесятеро дорожче звичайного. Причина - обмежені розміри переробних підприємств. Проте, як запевняє виконавчий директор компанії Altair, яка переробляє на реактивне паливо камелін (трава на зразок звичайного бур'яну) Том Тодаро, "…воно повинне подешевшати завдяки спорудженню крупних переробних заводів, тим більше, що новим біопаливом вже зацікавилася цивільна авіація".

Проте при діях військ у складі коаліційних угруповань на перший план будуть виходити питання взаємної сумісності використовуваного палива і можливості дозаправки літаків в повітрі.

За повідомленням Міністерства оборони США, в операції коаліційних сил проти Лівії в березні-квітні 2011 року, збройні сили США виконали 80 % всіх заправок в повітрі. Для дозаправки коаліційних військ використовуються літаки-заправники KC-135 Stratotanker, Lockheed TriStar (RAF) и McDonnell Douglas KC-10 Extender .

Боїнг KC-135 Stratotanker створений на базі планера Boeing 707-331B(KC) – реактивний з чотирма двигунами, спеціалізований, багатофункціональний, військово-транспортний літак-заправник, спроектований в серпні 1956 року. Це один з перших в світі великосерійних реактивних спеціалізованих авіаційних заправників. Не дивлячись на його відносно тривале знаходження на озброєнні, в даний час KC-135 і його різні модифікації продовжують літати і літатимуть імовірно до 2040 року.

McDonnell Douglas KC-10 Extender - американський літак-заправник, створений на базі цивільного авіалайнера Dc-10. Використовується ВВС США разом із старішими KC-135. По своїх характеристиках KC-10 призначений в першу чергу для взаємодії з тактичною авіацією.

Lockheed TriStar (RAF) військово-транспортний літак-заправник Королівської військової авіації (RAF), створений на базі авіалайнера для цивільного населення Lockheed L-1011-500 Tristar. Використовується з 1984 року оскільки Фолклендська війна між Великобританією і Аргентиною (1982 рік) висунула нові вимоги для дозаправки дальньої авіації в повітрі. Розпочинаючи з 2011 року літаки в Повітряних силах Великобританії Lockheed TriStar (RAF) повинні бути замінені авіа-танкерами A330 MRTT за Стратегічною програмою авіації майбутнього (FSTA).

Але якщо з літаками-заправниками проблем не було, то проблема взаємної сумісності палива в повітряних силах коаліції не була розв’язана до початку операції в Лівії "Odyssey Dawn". Так у квітні 2011 року ВПС Швеції припинили польоти винищувачів Saab JAS 39 Gripen, що беруть участь у військовій операції західної коаліції в Лівії, пише шведська газета The Local. Причиною зупинки польотів стала несумісність паливних систем літака з американським паливом. Останнє, як з'ясувалося, придатне виключно для американських палубних винищувачів. ВМС США використовують для заправки літаків паливо на основі гасу JP-5 (Jet Propellant 5), тоді як винищувачі Gripen призначені для заправки цивільним авіаційним паливом, відомим як Jet A1 [4].

Вісім винищувачів Saab JAS 39 Gripen шведських ВВС, що беруть участь в операції в Лівії, тимчасово приписано до американської бази Сигонелла на Сіцілії. Єдине паливо на цій базі, доступне для заправки літаків JP-5 – американського виробництва.

За словами керівника Центру авіаційних операцій ВВС Швеції підполковника Матса Бріндсьо (Mats Brindsjo), JP-5 можна буде заливати в баки Gripen тільки після додавання в нього деяких присадок, щоб американське авіаційне паливо по своїх характеристиках стало схоже на Jet A1. Проте, необхідного устаткування на американській базі на Сицилії той час не було і керівництво ВПС Швеції вели переговори з цивільними постачальниками авіапалива за межами американської бази.

Умови експлуатації, обслуговування і заправки літаків, по словах Бріндсьо, слід було вивчити ще до перельоту Gripen на американську базу, проте у ВВС Швеції не було вільного часу на це. Швеція зважилася взяти участь в лівійській операції 1 квітня 2011 року.

Зараз згідно виданому мандату, винищувачі JAS 39 Gripen використовуються виключно для патрулювання повітряного простору і не беруть участь в бомбардуваннях наземних об'єктів. Слід зазначити, що ВПС Швеції беруть участь в бойовій операції вперше з 1961-1963 років, коли вони виконували польоти по мандату НАТО в небі бельгійського Конго.

Отже подальший перевід літаків морської авіації США на біологічне паливо рослинного походження може створити ще більшу несумісність систем забезпечення пальним у Повітряних силах різних країн альянсу та створити умови неефективної взаємодії у операціях.

Великою проблемою біопалива є те, що більшість його видів замерзає на великій висоті. Інша складність пов'язана з екологією: виробництво багатьох видів біопалива насправді завдає шкоди сільському господарству. В окремих дослідженнях, зокрема, йдеться про те, що переробка первинної сировини у біопаливо обертається набагато більшими викидами шкідливих речовин в атмосферу, ніж при використанні звичайного палива. Саме тому більш цікавими розробками, на наш погляд, в авіабудівній сфері є досвід російських компаній ВАТ "Туполєв" та ВАТ СНТК ім. Н.Д. Кузнєцова. Тут досить ефективно працюють над розробкою двигунів, у яких альтернативним авіаційним паливом є криогенне, зокрема, зріджений природній газ (СН₄).

Концепцію проекту перспективного далекомагістрального літака на зрідженому природному газі (ЗПГ) представили на авіасалоні МАКС-2011 учасники російсько-таджицької компанії "Євразія-Міг". Це пропозиція за проектом "Літак-2020", про який раніше повідомляла Об'єднана авіабудівна корпорація (ОАК). У даний час саме Росія займає передові позиції у вирішенні проблеми становлення криогенної авіації (kryos - холод, genes - народжений).

Приблизно 3-4% потужностей АНТК ім. Тупольова працює над роботами пов'язаними із застосуванням ЗПГ. Розробники звернули увагу на зручний в експлуатації природний газ - найчистіше і значно дешевше викопне паливо. ЗПГ значно менше забруднює навколишнє середовище, його теплотворна здатність на 15 відсотків вища, ніж у авіаційного гасу. Та і зберігати ЗПГ у рідкому вигляді набагато простіше (температура може бути близько мінус 160°С, що майже на 100 градусів вище, ніж при зберіганні рідкого водню, який використовувався раніше) [5].

Упровадження в якості авіаційного палива ЗПГ знайшло відображення у "Програмі розвитку цивільної авіаційної техніки Росії на 2002-2010 роки і на період до 2015 року", а перші польоти на ЗПГ в січні 1989 року показали, що в порівнянні з гасом питома витрата палива знижується приблизно на 15 відсотків, а економічність повітряного лайнера істотно зростає, оскільки собівартість ЗПГ у декілька разів нижча, ніж гасу. Саме зараз у АНТК ім. Тупольова продовжується розробка нових літаків на криогенному паливі – Ту-156, Ту-206, які призначені для комерційної експлуатації (замовник - російський "Газпром").

Україні наразі потрібно вивчати світові тенденції використання альтернативного палива в авіації і змінювати нормативно-правову базу паливної галузі. Можна погодитись з тим, що значна частина українських проблем пов’язана з недосконалістю законодавчої бази та постійним внесенням змін до неї. Майже всі закони України, які спрямовані на розвиток пріоритетних напрямків економіки та стимулювання інноваційної діяльності, не працюють та мають декларативний характер.

Наша держава має достатньо потужні поклади природного газу у Шебелинці, отже щоб польоти літаків в Україні на ЗПГ стали реальністю, потрібно поєднати наукові зусилля у напрямку створення таких літаків та розбудови на аеродромах (в аеропортах) розгалуженої наземної інфраструктури. Це, перш за все, авіадвигуни, що працюють на ЗПГ, установки для зріджування газу і газозаправне устаткування в аеропортах, газоперекачувальні і газорозподільні станції, і т.п. Крім того, вже зараз наукові зусилля доцільно спрямовувати на застосування в авіації й інших видів альтернативного палива, зокрема, палива біологічного походження.

Список літератури

1. Задерієнко С.І. Світові тенденції використання альтернативного палива в авіації // Системи озброєння і військова техніка. – Х.: ХУПС, 2008.– № 2 (14).– С.33–35.

2. Пюрко І.М., Задерієнко С.І. Використання альтернативних видів палива як засіб підвищення готовності військ // Наука і оборона. – 2008.– № 1.– С. 47–49.

3. Тимошевский Б.Г., Ткач М.Р. Альтернативные топлива для тепловых двигателей // Авіаційно-космічна техніка і технологія: Зб. наук. праць. – Харків: Нац. аерокосмічний ун-т «Харк. авіац. ін-т», 2001. – Вип. 26. – Двигуни та енергоустановки. – С. 13-18.

4. Полеты истребителей Gripen в Ливии прекращены из-за американского топлива. – http://lenta.ru/news/ 2011/04/08/gripen/_Printed.htm

5. Разработка самолетов на криогенных топливах.– http://www.tupolev.ru.

Інформація про оновлення розділів сайту

setyanin — Sun, 19 Sep 2010 06:06:50 GMT

Станом на 19.09.2010 року оновлені розділи сайту "Підручники" та "Технічні засоби". Зокрема додані:

1. Супрун Н.П., Орленко Л.В., Дрегуляс Е.П., Волинець Т.О. Конфекціювання матеріалів для одягу: Навч. посіб. — К.: Знання, 2005. — 159 с.

2. Старовойт Л.Я., Косовенко М.С., Смирнова Ж.М. Кулінарія: підручник. — К.: Вища школа, 1992. – 269 с.

3. Кирпичников В.П., Леенсон Г.X. Справочник механика: (Общественное питание). — М.: Экономика, 1990.- $CUT$ 382 с.