Тривалий час централізована система постачання матеріальних засобів в арміях світу була відсутня. Турботи про своє забезпечення покладались на солдата. Зброю, амуніцію, обмундирування та продовольство він мав придбати за рахунок особистих засобів або отримуваної платні. Військо в походах супроводжували маркітанти та маркітантки (приватні торговці), котрі поставляли продовольство та предмети солдатського вжитку. Їжу готували за допомогою підручного посуду в печах, або в казанах на вогнищі.
Після започаткування централізованого забезпечення продовольством приготування їжі і надалі залишалося обов’язком самих солдатів. Але, в польових умовах не завжди можливо було організувати повноцінне харчування військовослужбовця, отримати гарячі страви. Як правило, обоз з провіантом і посудом висувався по маршруту раніше війська, прибувши на місце стоянки кашовари відразу починали готувати їжу, щоб підрозділи могли поїсти. Готувати їжу про запас і перевозити її транспортом, або зварити вночі, щоб у солдатів був сніданок, можливості не було – посуд був мідний і продукти в ньому не зберігались. Згодом, знайшли відносний вихід з положення – вранці солдати кип'ятили воду і розмочували в ній сухарі. Це і був весь швидкий солдатський сніданок. Правда, під час російсько-турецької війни (1877-1878 р.р.) для приготування їжі в польових умовах використовувалося декілька проектів похідних кухонь розроблених російським купцем Юліаном Парічко, але після закінчення війни про них було забуто.

Російська кухня початок XX сторіччя

З кінця 19-го сторіччя в російській армії відбуваються зміни. Після проведення досліджень щодо доцільності використання, уряд виділив великі на той час грошові кошти (біля 1436 тис. руб.) для розробки зразків та забезпечення військ польовими кухнями. І вже під час російсько-японської війни кухні широко використовувалися в підрозділах діючої армії. В 1908 році патентне відомство Російської імперії видало «Патент на привілей 12256» підполковнику Антонові Турчановичу, нашому співвітчизнику, жителю містечка Жмеринка Вінницького повіту Подільської губернії. Згідно з практикою тогочасної патентної справи документ свідчив, що «військово-похідна кухня-самовар», або «універсальна переносна піч», описана Турчановичем у «проханні на винахід» від 8 березня 1904 року, є винаходом і не має аналогів. До розроблення кухні на колесах Турчановича спонукав конкурс, оголошений військовим міністерством. Технічні умови були такі: вимагалося побудувати похідні кухні двох типів — піхотно-артилерійську (на 4-х колесах) і кавалерійську (на 2-х колесах). Загалом, на конкурс було представлено 15 зразків кухонь на колесах. Найбільш відомими стали на той час, крім кухні системи Турчановича, проекти Маргушина, Кшиштофа, «Крыштовъ, Брунъ и С-нъ», Паличко, товариства Путіловських заводів, за принципом дії вони схожі. Для прикладу, польова кухня Турчановича складалася з 2-х казанів, розташованих на одновісьній повозці. Кожен казан розтоплювався окремо, один був призначений для перших страв (190 л), інший для других страв (130 л). В казані для других страв був побічний (посередній) обігрів, каші не пригорали. Для розпалювання насамперед використовувалися дрова, але могло бути і будь-яке підручне паливо — хмиз, торф, вугілля. Вода в казані такої кухні закипала за сорок хвилин, обід з двох страв для забезпечення особового складу стрілецької роти готувався до трьох годин, вечеря — півтори години. Ця кухня була з вдячністю прийнята солдатами і офіцерами. Тепер готувати їжу можна було не лише на привалах, але і в русі. Вогнища більше не демаскували позиції. Палива, а головне, часу для приготування їжі було потрібне менше. Винахід одразу помітили іноземні військові агенти (аташе), прикомандировані до польової російської армії в Маньчжурії. І вже під час Першої світової війни практично всі армії світу мали на озброєнні польові кухні. В той же час з'явилася і спеціальність військового кухаря.

Модель. Німецька кухня початок ХХ сторіччя

Цікаво, що у 1909 році на маневрах французької армії російські генерали побачили, що в польових умовах французькі солдати розводять вогнища і підвішують казанки на шомполах. Словом, те, що робили російські військові частини кілька років тому. Росіяни зробили союзникам подарунок — передали зразки похідних кухонь і технічну документацію на них.
Вдосконалення технічних засобів приготування їжі відбувалося і в подальшому, після війни 1905 року була розроблена і створена в’ючна кухня системи генерала Грум-Гржимайло, почали використовуватися офіцерські кухні системи Брауна и Оковенко-Маринича (до їх складу додатково входив буфет на повозці). В роки Першої світової війни, була створена автомобільна кухня. І вже у жовтні 1917 року у військах була більше сотні «автокухонь».
Хліб для війська в той час випікався в тимчасових печах, стаціонарних військових і приватних хлібопекарнях, в печах місцевого населення. В 1888 році були введені в дію польові пекарні, в них випікався хліб з житньої і пшеничної муки (тісто було дуже простим – вода, борошно, дріжджі і сіль) і сушилися сухарі. Ці рухомі хлібопекарні, які збиралися з залізних розбірних печей системи Пейєра, на деякий час стали основним засобом польового хлібопечення. Але, з 1912 року, по прикладу іноземних армій, Головне інтендантське управління починає роботу по забезпеченню військ печами-повозками, які не потребували збирання, розбирання, завжди готові були до застосування та руху, на випічку хліба витрачалося 1,5-2 години, вони мали можливість допікати хліб в русі. На початок 1-ї світової війни діюча армія мала 151 польову хлібопекарню, в них нараховувалося 3322 печі. Цього виявилося мало і на березень 1916 р. число польових хлібопекарень було доведено до 225, а к січню 1917 р. стало 300 одиниць. До виконання промисловістю замовлення на печі діюча армія використовувала приватні та військові хлібопекарні, що існували у ряді гарнізонів ще в мирний час. Значна кількість хліба, випеченого в цих хлібопекарнях, вирушала по залізниці на фронт – в корпуси та дивізії. Зазвичай, хліб довго знаходився в дорозі, поступав у війська черствим, навіть бували випадки, коли він пліснявів і ставав абсолютно непридатним для вжитку.
Не дивлячись на ці істотні недоліки, викликані головним чином недостатністю польових хлібопекарень, інтендантство в першу світову війну в основному впоралося із завданням забезпечення військ печеним хлібом, який випікався в достатній кількості. В результаті війська мали змогу регулярно харчуватися хлібом, а не сухарями, на відміну від минулих війн.
Увага до харчування військ приділялася з самого початку і в Червоній Армії. Так, в складі стрілецьких дивізії та бригади 1918 р. перебувала рухома хлібопекарня, підрозділи мали свої засоби приготування їжі. В 1932-1938 р.р. на базі автомобільних шасі та причепів були створені польові автомобільні хлібозаводи, механізовані польові пункти для забою худоби. Особливо великий рух щодо забезпечення технічними засобами служби відбувався під час підготовки до війни з Німеччиною, в період з 1939 р. по 1940 р. продовольча служба Червоної Армії отримала кухонь в 1,5 рази більше ніж за 8 попередніх років.
На самому початку Великої Вітчизняної війни було втрачено і захоплено ворогом більше семи тисяч польових кухонь, що привело до збільшення навантаження на тих, що залишилися. І хоча у діючу армію передали майже всі кухні з військово-навчальних закладів і з тилових військових округів, а у тилу і на фронті умільці-бляхарі клепали похідні кухні з будь-яких металевих баків, казанів і бідонів, кухонь все одно не вистачало, тим більше що вони забезпечували не тільки армію, але і бригади, що рили окопи і протитанкові рови, евакуйованих і робочих оборонних підприємств. Головні зусилля народного господарства в той час були зосереджені на оснащенні армії зброєю та технікою, тому виробництво кухонь не задовольняло всі потреби (виробництво кухонь з 2-я та 3-я казанами навіть було призупинено). Війська в основному забезпечувалися польовими кухнями з 1-м казаном. Але, незважаючи на все це, тоді ж була розроблена і прийнята на озброєння нова автопричепна польова кухня (стара виявилася занадто важкою). В умовах моторизації армії кухні-автопричепні КП-41, КП-42 стали найбільш поширеними в підрозділах діючої армії. Улюбленими стравами, які готувалися тоді, були: куліш, борщ, щі, тушкована картопля, каша гречана з м'ясом. Навколо польових кухонь завжди кипіло життя і всі прагнули до неї як тільки приходив час обіду або вечері. У ці хвилини солдат міг не тільки отримати задоволення від гарячої їжі, а і передихнути та поспілкуватися з однополчанами.
Основним армійським та фронтовим засобом хлібопечення під час війни був польовий автомобільний хлібозавод з печами (ПАХ). В дивізіях для випікання хліба використовувалися розбірні напільні металеві печі. При цьому, одна з таких печей була розроблена та прийнята на озброєння вже в воєнний час. До того ж, на кінець війни була прийнята на постачання пересувна конвеєрна піч безперервної дії. Також, в 1944 р. поступив на постачання пересувний млин, який перевозився в кузові вантажного автомобіля.
Слід зазначити, що під час війни військовослужбовці в любих умовах забезпечувалися гарячою їжею та хлібом. Навіть в перших ешелонах тилу танкових армій, під час ведення наступальних операцій, безпосередньо за частинами, які вели бойові дії, наряду з транспортом з запасами боєприпасів та пального, рухався автомобільний хлібозавод.
Вдосконалювалися засоби приготування і транспортування їжі в польових умовах і після 1945 року. На озброєння поступили причіпні кухні КП-2-48, КП-2-49, в 1958 р. розпочалося серійне виробництво пересувної кухні-їдальні ПКС-2М (на базі автомобільного причепу) призначеної для приготування (з 2-х перших страв, 2-3-х других страв, 3-ї страви) та прийому їжі в польових умовах офіцерським складом. З 1965 р. використовується кухня причепна КП-125, призначена для приготування та транспортування гарячої їжі та видачі її особовому складу. В 1972 р. прийнята на озброєння кухня автомобільна ПАК-200 (база монтажу ЗИЛ-130), здатна нагодувати в польових умовах до 200 чоловік. З цього ж року експлуатується кухня переносна МК-30, а з 1974 р. кухня КО-75, які призначені для приготування гарячої їжі особовому складу в польових умовах та в залізничних вагонах і на судах при перевезенні. В 1974 р. в війська поступила плита причепна ПП-170, на якій готується їжа з трьох-чотирьох перших, других страв та чаю в польових умовах на 170 чоловік. Також, в 1976 р. прийнята на озброєння плита переносна ПП-40, в 1978 р. кухня причепна КП-130 (мобільна пересувна кухня розрахована на забезпечення їжею 130 чоловік).
Відразу після війни в війська поступила хлібопекарна пічка ПАХ-45, а з 1950 р. хліб в польових умовах випікався на змонтованій на причепі хлібопекарній пічці ХПК-50. Польовий механізований хлібозавод (ПМХ) почав застосовуватися з 1954 року. В 1970 році виготовлений блок хлібопекарний автомобільний АХБ-2,5 (автопоїзд ЗИЛ-137 з закритим кузовом-фургоном), призначений для випікання хліба як на стоянці так і під час руху. Для підвезення хлібу використовуються, прийнятий на озброєння в 1974 р. автомобіль-фургон хлібний АФХО-131(опалюємий) та в 1976 р. АФХ- 66.
Не забуті кухні польові в більшості армій і в сучасних умовах. В більшості (але не у всіх), тому, що на їх використання впливають умови застосування військ. Наприклад, в ізраїльській армії таких кухонь немає. Бої там швидкоплинні, відстані невеликі. Солдати харчуються в стаціонарних умовах, або спеціальними сухими пайками, склад яких постійно удосконалюється. Для розігрівання їжі немає необхідності розпалювати вогонь, викликається хімічна реакція упаковки, і боєць може за лічені хвилини отримати порцію гарячої м'ясної страви. Але природно, що таке харчування відрізняється від їжі, приготовленої на армійських кухнях. І мабуть все ж таки в гірший бік.
В країнах СНД в основному експлуатуються перевірені на протязі тривалого часу кухні радянських часів, що не виключає, звичайно, розроблення своїх нових зразків та закупівлі в інших країнах. Так, в російській армії вдосконалюються відомі ПАК-200 (ПАК-200М, ПАК-200МХ), розробляються нові кухні контейнерного (контейнер можливо перевозити автомобільним, залізничним, водним та повітряним транспортом) та модульного типу (модулі кухонні, пересувні модулі пункту харчування, модулі їдальні), також в рамках модернізації проводиться закупівля в Німеччині, в складі польових таборів, сучасних німецьких польових кухонь (MFK 2/96).
В країнах НАТО для приготування їжі та випікання хліба використовуються в основному технічні засоби модульного типу. Наприклад, в Великобританії для випікання хліба компанією Marshall розроблена спеціально для збройних сил мобільна польова модульна міні-пекарня (MFBS), хлібопекарня «під ключ». В Чехії – контейнер ISO-1C-кухня, яка забезпечує приготування і роздачу 200 порцій 3 рази на день та миття столового посуду в польових умовах. Багато розробок в даному напрямку в Німеччині:
- тактична польова кухня TFK 250, спроектована з розрахунку на цілодобове застосування в умовах проведення повітряно-наземних операцій (концепція "Air-land-battle 2000"). Гарантує оперативне і повноцінне цілодобове забезпечення їжею військових підрозділів чисельністю до 500 чоловік на протязі 2-х годин;
- польова кухня FKH 900 виробництва Werk - призначена для приготування їжі і організації харчування в похідних умовах, на віддалених об'єктах, геологічних експедиціях, у військових частинах;
- CFK 250, контейнерна польова кухня, розроблена тиловими службами бундесверу, американської армії і поліції ФРН в співпраці з німецьким відділенням Червоного Хреста;
- HMCK, контейнерна кухня розрахована на забезпечення від 200 до 600 чоловік, розроблена тиловими службами бундесверу в співпраці з фахівцями американської армії;
- мобільна польова кухня MFK2/96, розрахована на постачання їжею до 250 чоловік, її модульна конструкція гарантує швидку підготовку до застосування та максимальну гнучкість;
- мобільний кухонний причеп MKT, допускає автономну експлуатацію на будь-якій місцевості;
- мобільна контейнерна кухня Karcher -система для приготування і роздачі густих супів і комплексних обідів, розрахована на забезпечення 600 чоловік за 1 годину.
Ці та інші технічні засоби, які відповідають стандартам армії NATO забезпечують харчуванням особовий склад військових підрозділів під час виконання завдань в любих умовах.
На закінчення зазначимо, польова кухня, розроблена українцем та прийнята на озброєння спочатку російською імперією, а згодом іншими країнами світу, вже більше сторіччя забезпечує гарячою їжею чисельні армії світу. Її історія, так само, як і історія зброї, нерозривно пов'язана з розвитком воєнного мистецтва. Але, якщо зброя вбиває, то кухня годує, зберігає життя.

Джерела інформації

1. Полевая кухня.
2. Фото взяті с сайта wwi.hut2.ru/board/.

		Четвер, 25.04.2024
	Все про тил