Тилове забезпечення - це комплекс заходів, спрямованих на задоволення матеріальних, транспортних, побутових та інших потреб військ з метою підтримання їх у бойовій готовності для ведення бойових дій чи виконання повсякденних завдань. Система тилового забезпечення створюється і розвивається з метою забезпечення військових частин і підрозділів в бойових умовах (в умовах військового часу, збройного конфлікту і тому подібне). Вона за своєю суттю представляє частину збройних сил, виділену для виконання спеціальних завдань в ході підготовки і ведення операцій (боїв). Тобто це фактично армійські (флотські) підрозділи, що беруть участь в підготовці бою і ліквідації його наслідків, але які не приймають безпосередньої участі в самому бою. Хоча, як показує досвід, за певних умов або крайньої необхідності і це не виключається
Тил Збройних Сил України організаційно складається з трьох Центральних управлінь: забезпечення пально-мастильними матеріалами, продовольчого забезпечення і речового забезпечення, а також автотранспортного управління та служби ветеринарної медицини.
Військовий тил - це частини і підрозділи тилу у складі загальновійськових та інших з’єднань, частин і підрозділів призначені для утримання запасів матеріальних засобів і всебічного забезпечення ними військ і виконання інших завдань.
Забезпечення конституційних прав військовослужбовців та членів їх сімей передбачає належні соціальні гарантії, серед яких однією головних є забезпечення житлом. Зміни нормативно-правового поля висувають виключно високі вимоги і створюють нові на відміну від минулих років умови квартирного забезпечення, крім того, забезпечення військовослужбовців Збройних Сил житлом залишається одним з пріоритетних напрямів соціальної політики держави, що реалізується відповідно до Комплексної програми забезпечення житлом військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, службових осіб митних органів та членів їх сімей [1]. Ця Комплексна програма введена в дію Постановою Кабінету Міністрів України №2166 від 29 листопада 1999 р. Незважаючи на наявність згаданої програми, а вона діє з 1999 року, попередні підходи до розв’язання цієї проблеми не лише не призвели до бажаного результату (рис. 1), але й ще більше загострили її через відкладені борги та розширення соціальної бази невдоволених
... Читати далі »
